Вівторок, 19.03.2024, 13:25
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗК"Міська дитяча бібліотека"м.Кривий Ріг

 
Меню сайту
Форма входу
Пошук

Легенди та перекази рідного краю

      Існує чимало переказів та легенд про виникнення та назву нашого міста.

Ще за часів козаччини пролягав чумацький шлях у Крим повз маленьке мальовниче сільце на стику двох річок. Ніхто і назви його не знав. Та знайшовся один метикуватий чоловік, кульгавий на одну ногу, і поставив край дороги корчму. Стали завертати до неї свої валки чумацькі ватажки, щоб підкріпитися та відпочити у гостинного хазяїна. А частував він добрячою паленкою з кривого баранячого рога, який дуже подобався подорожнім. «А що, браття! Заглянемо до Кривого? Та й вип’ємо з рога?» – питав старший чумак. Ось так і з’явилась назва цього села.

Дикий степ… При злитті двох річок — мальовнича балка. Лише іноді заглядають сюди козацькі кінні роз’їзди. Я кось на заході сонця такий роз’їзд глянув з пагорба на цю оазу — і був зачарований. «Ви тільки гляньте, який ріг здоровий вийшов! Так і кривий же!» – «Кривий не кривий, а мені до душі припав. Ось тут і оселюсь. Тяжко вже зброю носити та місяцями з сідла не злазити». І оселився тут козак Ріг. Збудував оселю, відкрив корчму, а оскільки був без одного ока, то про нього й казали: «А чи не заїхати нам до кривого Рога?»

Давно вже його нема, а наше місто носить його ім’я.

Ніч оповила степ… І вже чутно, як вітер шепоче ще одну легенду – про красуню Рудану та її коханого, мисливця Інгульця…

Жахливою посухою покарали боги плем’я Рудани, а в жертву домагалися отримати найдорожче, шо було в людей:

Щоб від добра ломилися амбари
І, як раніш, довкіл буяло все,
Нехай найщасливіша юна пара
Богам себе у жертву принесе!

І горда красуня Рудана разом зі своїм нареченим, не вагаючись, пішла до жертовної скелі.

Рудана піднялась на скельні груди.
Рішуче крок зробила на карниз,
Гукнула дзвінко: «Прощавайте, люди!»
І кинулася каменем униз.

Та не падіння тіла плем’я чуло –
То грім гримучий розпоров граніт!
Ударом бурі землю сколихнуло,
І блискавка сколохала зеніт.

Стрімкими потоками линув дощ і зникли обидва закоханих. На тому місці злилися дві річки – червона, наче кров, Саксагань та каламутний Інгулець. А на поверхні скелі з’явилися виходи родовищ залізної руди (кажуть, то кров Рудани), видобуток яких приносить зараз криворіжиям чималу користь.

У швидкоплинності й буденності нашого життя завжди залишатиметься місце казкам і легендам. Знадобиться не один вечір, не один день, аби перегорнути сторінки казкової книги Криворіжжя, аби почути відгомін голосів легендарних героїв . І скільки б не минуло років та століть, криворізька земля народжуватиме нові легенди і перекази, які наступні покоління криворіжців обов’язково почують від своїх рідних і знайомих людей. Любов’ю дихає овіяна легендами криворізька земля. Взаємністю відповідають їй вдячні нащадки.


Легенда про Сакса та Гань

          Давно це було, багато води утекло з того часу, але кажуть, що на тому  місці, де зараз виріс наш  славний красень Кривий Ріг, був голий степ, серед якого протікала маленька річка, біля якої височив маєток відомого пана Потоцького.

         У цього старого та бундючного Стефана Потоцького була покоївка Ганька. Красуня, як кажуть старі люди, неземна. Що була співуча, що була весела, що була смішлива – такої другої, об’їзди весь білий світ, більше не знайдеш. Чорні та довгі вії, небесної блакиті очі, біле, як сметана, личико, та зубки, як перлини, не одного парубка зводила з розуму.

         Не дивно, що ця Ганька впала в око самому панові Потоцькому. Женитися на кріпачці, звичайно, Потоцький не міг, та й не збирався, а до того ж був уже жонатий, мав багато коханок серед шляхти та челяді. Коханкою цього товстого, старого, осоружного пана дівчина-красуня не хотіла бути, бо давно вже кохала панського конюха – вродливого, молодого і сміливого хлопця Саксу.

         Одного разу Ганька із Саксою прийшли до вельможного пана Потоцького і стали навколішки  перед ним, прохаючи дозволу на шлюб, але не одержали його.

         Настав день весілля, і Сакса втік разом з Ганькою. Дізнавшись про їхню втечу. Потоцький звелів своїм гайдуком за всяку ціну наздогнати Саксу і Ганьку  і привести їх до нього. Кінчилося це нещасне кохання Сакси і Ганьки тим, що Саксу на панському подвір’ї катували палицями, доки не забили на смерть, а Ганьку вкинули у лантух, наповнений камінням, зав’язали і кинули у річку.

         З  того часу річка і почала називатися ім’ям цих закоханих – Сакси і Ганьки. А в народі  склали пісню:

 

Ой, не йди до Саксагані,

Водиці попити,

Бо лежить там Сакса й Ганка,

Панами забиті!

 

Записано Володимиром Гоголем-Царенком у 1962 році

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 56
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання